ІНСТИТУТ СЛОВ‘ЯНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Вроцлавська славістика була започаткована у сорокових роках дев‘ятнадцятого століття. Тут викладали: Франтішек Ладіслав Челаковський, Вінцент Країнський, Войцех Цибульський, Владислав Нерінг, Рудольф Абіхт та Паул Ділс.

Після Другої світової війни перші лекції у галузі славістики (російська література) прочитав полоніст Станіслав Кольбушевський (саме з російської літератури), а також запрошений краків‘янин Тадеуш Станіслав Грабовський (із східнослов‘янської літератури). Організаційною основою для реалізації тих занять став діючий з осени 1945 року Інститут польської та слов‘янської філології. Інститут об‘єднував у собі кафедру польської мови, кафедру слов‘янського та загального мовознавства, а з половини 1946 року також кафедру східнослов‘янського мовознавства, яку очолив Лешек Оссовський.

Науково-дослідницькі зацікавлення Лешка Оссовського та його викладацька діяльність, передусім в галузі російської філології (перші лекції, зокрема, торкались питань морфології російської мови, російської діалектології та історії російської літературної мови), справили вирішальний вплив на розвиток сучасного слов‘янського мовознавства у Вроцлаві. З вроцлавським інститутом цей дослідник був пов‘язаний майже двадцять років. Водночас працював і навчав майбутніх русистів у Опольському педінституті, а пізніше – в Університеті ім. Адама Міцкевича у Познані.

Професор Лешек Оссовський (1905-1996), як випускник Познанського та Ягелонського університетів (славістичну освіту розпочав у Познані, але диплом магістра отримав та дисертацію захистив у Кракові), був учнем знаменитих польських славістів – Едварда Кліха, Генріха Улашина, Казимира Нітша, Івана Зілинського, Тадеуша Лер-Сплавінського. Під їхнім впливом сформувалися його багатогранні наукові зацікавлення. Вони торкалися багатьох наукових сфер дослідження: 1) східнослов‘янська діалектологія та польсько-східнослов‘янське пограниччя, 2) російська та балто-слов‘янська акцентуація, морфологія російської мови, 3) проблеми знаходження прабатьківщини слов‘ян. У кожній із цих досліджуваних професором галузей, було запропоновано новаторські наукові підходи.

Зокрема до цього широкого діапазону досліджень, багатих на джерела та глибинність концепцій зверталися його вихованці. Вражав у цих дослідженнях і сам мовний славістичний матеріал (білоруський, український, російський, польський), який описувався та порівнювався як на рівні діахронії, так і на рівні синхронії. Тоді у Вроцлаві настав інтенсивний розвиток польсько-східнослов‘янських порівняльних досліджень та багатогранних студій над окремими східнослов‘янськими мовами. До кола учнів Лешека Оссовського належать Лариса Пісарек та Діана Вєчорек. Серед представників наступної генерації мовознавців, пов‘язаних з вроцлавською славістикою можна навести імена: Броніслави Коноп‘єлько, Яна Соколовського, Міхала Сарновського. Двоє останніх є учнями видатного вроцлавського славіста Антонія Фурдала, вихованця Ягелонського університету.

У 1946 році було засновано кафедру історії російської та інших слов‘янських літератур, яку у наступному році очолив Маріян Якубець. У 1949 році обидві кафедри (Кафедра східнослов‘янського мовознавства і кафедра історії російської та інших слов‘янських літератур) відокремились від Інституту польської та слов‘янської філології і стали (після об‘єднання у 1950 р.) утворенням, як складова частина нової окремої науково-дидактичної одиниці – кафедри російської філології. На її базі було засновано у 1969 році Інститут слов‘янської філології. Організаційні обов‘язки, пов‘язані з цими переломними змінами припали на плечі Маріяна Якубця, як завідуючого кафедрою, а згодом і директора інституту (до 1971). Саме з його ініціативи у 1969 році вийшов у світ перший зошит „Slavica Wratislaviensia”, який нині високо оцінюється у науковому середовищі.

Наступними директорами Інституту слов‘янської філології були: Збігнєв Баранський, Францішек Селіцький, Телесфор Позняк, Кристина Галон-Куркова, Тадеуш Клімович та Анна Пашкевич.

Маріян Якубець (1910-1998) був основоположником післявоєнної польської славістики, що поєднувала слов‘янське літературознавство і мовознавство. Був засновником та натхненником вроцлавської школи слов‘янського літературознавства, яка залучала дослідження над всіма слов‘янськими мовами, з особливим зосередженням уваги на внутрішньослов‘янських, слов‘яно-західноєвропейських та слов‘яно-візантійських зв‘язках. Він заініціював дослідження слов‘янського фольклору і літературно-культурних польсько-слов‘янських контактів.

Розглядати слов‘янські літератури як різноманітне ціле, яке залишається інтегральною частиною європейської культури, що дихає східною та західною легенню – це спадщина, яку залишив своїм вроцлавським учням Маріян Якубець. У їх колі знаходяться передусім: Збігнєв Баранський, Францішек Селіцький, Телесфор Позняк, Коле Сімічієв, а також Кристина Галон-Куркова та Луція Скотніцька. Зацікавлення південними слов‘янями успадкувала Міліца Якубець-Семків. Учнями учнів Маріяна Якубця зокрема є: Тадеуш Клімович, Анна Пашкевич та Ізабелла Малей. До цієї групи також слід віднести Анну Скотницьку та Софію Тарайло-Ліповську.

У свій час працівниками вроцлавської славістики були: Гражина Бобілевич, Юзеф Борсукевич, Станіслав Кохман, Броніслав Кодзіс, Маріян Сцепуро, Збігнєв Збировський. Тут захистили кандидатські та/або докторські дисертації: Кшиштоф Цеслік, Стефан Козак, Анджей Ксенич, Анна Наймєскулов, Антоній Семчук, Александра Вєчорек.

Багато з них традиційно бере участь у щорічних міжнародних наукових конференціях, організованих Інститутом слов‘янської філології під кінець листопада – мовознавчих („Слово та речення у слов‘янських мовах”) у парні роки, а історично-літературних (Великі теми культури у слов‘янських літературах”) у непарні роки. При цій нагоді, як правило вручають Премію імені Професор Броніслави Коноп‘єлько, яку присуджують за визначні публікації у сфері слов‘янського мовознавства. Поконференційні матеріали публікуються в окремих томах.

Сьогодні в Інституті слов‘янської філології, який постійно розвивається, працює близько 50 науково-дидактичних працівників (у тому числі 12 професорів та докторів наук). Вони навчають 850 студентів ( майбутніх русистів, богемістів, сербістів, україністів) на денній, заочній, вечірній та післядипломній (Російська мова у сфері бізнесу) формі навчання.

У 2003 році Вроцлавський славістичний інститут, як один із п‘яти у Польщі (проте єдиний де у склад включено русистику) отримав акредитацію Університетської акредитаційної комісії. А в 2004 році Державна академічна акредитаційна комісія дала такі оцінки: трирічне професійне навчання – оцінка позитивна (спеціалізіція чеська, російська, сербська, українська), дворічне магістерське навчання – оцінка позитивна (спеціалізіція чеська, російська, сербська) та оцінка з умовою (спеціалізіція українська).